Технології у тваринництві

Породи молочного напряму продуктивності
Українська червоно-ряба молочна порода

Українська червоно-ряба молочна порода створена на основі місцевої симентальської худоби із залученням кращого світового генофонду. Це перша порода молочного типу, яка виведена в незалежній Україні методом відтворного схрещування симентальської породи (материнська) і голштинських бугаїв червоно-рябої масті.
Тварини червоно-рябої породи порівняно великі (висота в холці первісток становить 136-138 см, повновікових корів -- 140-145, а бугаїв -- 155-156 см). Жива маса дорослих корів у провідних господарствах за даними племреєстру коливається у межах 512-600 кг. Характерними ознаками тварин цієї породи є міцна щільна конституція і гармонійна будова тіла. Вим’я - рівномірно розвинуте, ванно- чи чашоподібної форми, з великим запасом і міцною зв’язкою, щільно прикріплене. Голова легка, суха, вузька, продовгувата, чітко виражена, пропорційна тілобудові, носове дзеркало широке, лоб помірно ввігнутий. Шия довга з тонкою складчастою шкірою, в міру обмускулена. Лопатки косо поставлені і щільно прикріплені до тулуба, добре виступають, холка гостра, А-подібна, спина рівна, пряма, крижі широкі і міцні. Маклоки широкі, довгі, з незначним нахилом від кульшів до сідничних бугрів, добре обмускулені. Середня частина тулуба добре розвинена, в більшості корів виражена у вигляді характерного молочного трикутника, ребра косо поставлені, широкі, груди глибокі і порівняно широкі.
Для тварин цієї породи притаманна досить висока енергія росту. За резистентністю вона не поступається материнській, батьківській та іншим породам відповідного ареалу. Тварин української червоно-рябої молочної породи успішно розводять у центральних, північних і західних регіонах, у передгір’ї Карпат, у степових південно-східних районах, що свідчить про високу адаптаційну та акліматизаційну здатність. Порівняно з материнською, тварини нової породи більш врівноважені і спокійні, швидше визначаються зі своїм рангом в ієрархічному ряду при внутрігосподарських або міжгосподарських перегрупуваннях, краще використовують пасовище, грубі та соковиті корми. Тривалість продуктивного використання корів нової породи становить 4 і більше лактацій і значною мірою, за дослідженнями науковців, зумовлена не генетичними особливостями, а господарськими умовами. Середній вік першого отелення корів породи у базових господарствах становить 876 днів (28,8 міс.), що на 60-110 днів менше, ніж у симентальських ровесниць. У зв’язку з особливостями будови голови та тулубу телят, більшою шириною тазу корів, їх отелення відбуваються, як правило, без ускладнень. Практично відсутні післяродові захворювання, інволюція статевих органів відбувається нормально. Здорові повновікові корови здатні щороку забезпечувати приплід.
Порода конкурентоспроможна, генетичний потенціал молочної продуктивності коливається у межах 7500-8500 кг молока і більше за лактацію за порівняно високого вмісту жиру (3,7-4%) і білка (3,1-3,3%).
Українська чорно-ряба молочна порода

Українська чорно-ряба молочна порода створена схрещуванням чорно-рябої худоби вітчизняної селекції з голштинською. Тварин чорно-рябої молочної породи розводять у всіх областях України. Жива маса дорослих корів – 600–650 кг, бугаїв – 850 – 1100 кг. Телиці при добрій годівлі досягають живої маси 290–300 кг у 12 місяців, 400–420 кг - у 18, бугайці – відповідно 380–400 і 500–520 кг, маючи при цьому задовільні м'ясні якості.
Молочна продуктивність у кращих племінних стадах становить 6000–9000 кг молока жирністю 3,6–3,8 %. Добові прирости до 18-місячного віку становлять 900–1000 і більше грамів. Витрати корму на 1 кг молока становлять 0,9–1,1 кг к. од., на 1 кг приросту живої маси молодняку – 6,5–7,2 к. од. Тварини характеризуються дещо короткуватим тулубом, глибокими й широкими грудьми, прямою холкою і рівною спиною, широким вирівняним задом та правильно поставленими кінцівками. Цьому типу тварин притаманна міцна, щільна конституція, гармонійність будови тіла. Голова чітко окреслена, продовгувата, часто з білою проточиною. Шия довга, з тонкою складчастою шкірою. Для переважної більшості корів властиве добре розвинуте вим’я чашоподібної та округлої форми і рівномірно розвинутими частками, широко розміщеними дійками циліндричної чи трохи конічної форми.

Симентальська комбінова порода

Основними породами комбінованого напряму продуктивності є симентальська, лебединська, бура карпатська, сіра українська та ін.
Симентальська порода виведена в Швейцарії. Назву одержала від річки Сімме, у долині якої створено кращі групи сименталів. Тварин цієї породи завозили в Україну, де розводили в чистоті й схрещували з місцевою худобою.
Симентали відзначаються міцною конституцією, високим зростом, міцним кістяком, добре розвиненими м’язами. Масть полова, полово-ряба і червоно-ряба. Тварини цієї породи невибагливі до кормів, менше схильні до захворювань (туберкульоз, лейкоз), для них характерні висока поживна цінність молока та інтенсивність росту молодняку. Технологічні властивості вим’я корів недостатні, оскільки у процесі вдосконалення худоби мало звертали уваги на його розвиток.
Жива маса корів — 550 - 650, бугаїв — 900 - 1000 кг (деякі корови — 700 - 800, бугаї — 1300 кг). Телята народжуються живою масою 35 — 46 кг. В умовах достатньої годівлі надої корів становлять 5000 — 6000 кг. і більше. Вміст жиру в молоці — 3,7 - 3,9, білка — 3,3 - 3,6 %.
Симентальська худоба відрізняється також добрими м’ясними якостями. Середньодобові прирости молодняку під час відгодівлі сягають 800 — 1000 г. Забійний вихід становить 54 — 58%. М’ясо добре пронизане жиром, не грубоволокнисте, високоенергетичне. Порода районована в лісостеповій зоні України.

Лебединська порода

Лебединська порода створена схрещуванням сірої української худоби з бугаями швіцької породи й подальшим розведенням помісей «у собі». Ставилося завдання одержати великих тварин із високою молочністю і жирністю молока. Створення породи завершено в 1950 р. Тварини цієї породи мають міцну конститутуцію, пропорційну будову тіла, добре розвинене вим’я. Жива маса корів — 500 - 600, бугаїв — 800 - 900 кг. Телята народжуються жи¬вою масою 30 - 35 кг. Продуктивність корів — 5300 - 6000 кг молока з умістом жиру 3,8 - 3,9 %.
Молодняк характеризується високою інтенсивністю росту. Серед¬ньодобові прирости становлять 900 - 1000 г. М’ясні якості худоби високі, забійний вихід — 54 - 56 %.

Технологічний процес вирощування ремонтного молодняку молочних порід худоби

Утримання та годівля телят у молочний період
Догляд за телятами, особливо в перші дні життя, повинен бути дуже пильним.
Існує кілька основних способів утримання телят.
Перший спосіб - безприв’язне утримання.
Застосовується в переважній більшості промислових підприємств шляхом утримання в індивідуальних клітках або будиночках.
Особливість полягає у тому, що молодняк утримується індивідуально у малогабаритних клітках. У цілому такий спосіб є ефективним та економічно вигідним. Відсутність контакту між тваринами запобігає розвитку хвороб і перешкоджає поширенню мікробів. Дослідження показали, що ризик розвитку шлунково-кишкових захворювань у телят на індивідуальному утриманні значно нижче, ніж при груповому.
Використання індивідуальних кліток і будиночків - економить корисну площу в телятнику, крім того, забезпечує зниження витрат на трудові ресурси, так як здійснювати догляд і прибирання стає зручніше і простіше. Сьогодні поширені рекомендації зоотехніків використовувати індивідуальне утримання в профілакторний період, строком до 60 днів і більше. У профілакторії розміщуються клітки для індивідуального утримання телят.
У профілакторії температура повітря взимку повинна бути не нижче 5-6°С, відносна вологість – 70 %, а вміст діоксиду вуглецю - не більше 0,15 % за об’ємом, аміаку не більше 10 мг/мі, швидкість руху повітря взимку - не більше 0,2 м/с, коефіцієнт освітленості - не менше 1:10. Вентиляція і каналізація в профілакторії повинні бути автономними, тобто повітря з пологового відділення або гній, що видаляється, наприклад скребковим транспортером не повинен проходити через профілакторій.
Краще теля тримати в індивідуальній переносний клітці довжиною 120 см, шириною до 50 см, заввишки 100 см на ніжках висотою 35 - 40 см. У такому випадку підлогу роблять з дощок із невеликими щілинами для стоку сечі. На передній стінці за допомогою спеціальних утримувачів приладнують відро для молока і годівницю.
Так телят можна тримати до 2 – 3 місячного віку, після чого їх переводять в телятник у групові загони.
Технологія групового утримання полягає у тому, що телята утримуються в невеликих групах по 10 - 18 голів протягом 6 місяців. Ґрунтується на тому, що після профілакторію з телят формують рівномірні групи виходячи з рівня розвитку і віку поміщають в групові клітки. Після досягнення 3 - х місячного віку групи переформовують відповідно до рівня здоров'я та живої маси і утримують до 6 місяців. При груповому утриманні розвиток телят відбувається швидше, так як діє фактор конкуренції між телятами, крім того молодняк значно більше рухається і отже зміцнюється його фізичний стан. Крім того, групове утримання телят можливо механізувати й істотно полегшити витрати на обслуговування телятників.
Телятники для групового утримання обладнують клітками і спеціальними загородженнями. Підлога суцільна або щілинна з розрахунку 1,6 м2 площі підлоги на одне теля. Якщо не дотримуватися цих норм то буде важко підтримувати санітарно-гігієнічні умови в телятниках. У групових клітках необхідно обладнати достатню кількість годівниць і поїлок. Установку для випоювання молока зазвичай розміщують між секціями - для організації ефективного годівлі та зниження витрат на покупку декількох установок. Комбікорми зазвичай видають на загін. Крім того, для безперешкодного доступу до води встановлюються автоматичні поїлки.
Другій спосіб - прив'язне утримання.
Ґрунтується на тому, що кожне теля прив'язується на прив'язь до годівниці. При цьому поділ телят проводиться за допомогою стійлової перегородки.
Основною перевагою цього способу є зниження контактів між тваринами, що запобігає розвитку і передачі хвороб між телятами. Крім того, легше проводити контроль, обслуговування і ветеринарне забезпечення тварин.
Стійлове обладнання для прив'язі просте і зручне в експлуатації. Кожне боксове місце має свою годівницю і поїлку. Прив'язь повинна бути довжиною 25 - 30 см, що дає теляті вільно рухатися у вертикальній площині. Така прив'язь дозволяє тваринам легко вставати і лягати, а також отримувати вільний доступ до корму. Нашийник, до якого закріплюється прив'язь повинен надійно фіксувати теля, не перетискаючи шию.
До негативних факторів прив'язного утримання відноситься обмеженість у русі телят.
У період від народження до 20 - денного віку телята потребують особливо дбайливого догляду і дотримання вимог зоогігієни, так як їх організм ще не зміцнів і легко піддається шлунково-кишковим і застудним захворюванням. Тому, необхідно особливо уважно стежити за чистотою приміщення, годівниць, поїлок, посуду і якістю кормів.
Умови утримання молодняка і догляд за ним повинні відповідати біологічним особливостям і потребам зростаючого організму. Молодняк потребує чистого, багатого киснем повітря, тому треба добре вентилювати приміщення, своєчасно видаляти гній і гноївку.
Дуже вимогливий молодий організм до світла. При нестачі світла знижується обмін речовин, розвивається недокрів'я і схильність до туберкульозу, рахіту та інших захворювань.
У профілакторний період у телят поступово формуються умовні рефлекси на певний режим годівлі та догляду. У цей період і після переведення в телятник встановлюється суворий розпорядок дня - певний час роздачі кормів, випуску на прогулянку, відпочинку, проведення робіт по догляду за приміщенням і чищення шкірного покриву телят. Здорове теля рухливе, шерсть на ньому гладка, блискуча, воно охоче їсть і п'є. Про стан здоров'я свідчить температура тіла, частота серцевих скорочень (пульс) і дихальних рухів.
У здорових тварин температура тіла 37,5-39,5°С, пульс 50 - 80 ударів на хвилину, число дихальних рухів 12 - 30 на хвилину. Температуру вимірюють ртутним термометром у прямій кишці протягом 10 хв. Пульс промацують на артерії, розташованої на внутрішній стороні стегна. Частота дихання визначається по рухах грудної клітки, крил носа, в зимовий час - по струмені повітря, що видихається. У спеку частота дихальних рухів вище норми може бути і у здорових тварин.
При організації годівлі телят необхідно запланувати живу масу майбутньої корови. Виходячи з цього, плануються темпи росту телят і визначається їх тип годівлі. Жива маса корів корелює з їх продуктивністю, що можна використовувати при визначенні типу годівлі і, в кінцевому рахунку, з плановою масою майбутнього тварини. Схеми годівлі і раціони повинні забезпечити нормальний ріст та розвиток молодняку відповідно до запланованих темпів зростання. В залежності від планової інтенсивності росту застосовуються різні схеми годівлі, що забезпечують певний рівень середньодобових приростів живої маси. Умовно можна виділити три типи схем годівлі телят до 6 - ти міс віку, розрахованих на низькі (середньодобовий приріст 550 - 600 г і жива маса повновікових корів – 400 - 450 кг), помірні (650 - 700 г і 500 - 550 кг) і високі (750 - 800 г і 600 - 650 кг) темпи росту тварин. Їх основна відмінність – різна витрата кормів.
Між відгодівлею молодняку і вирощуванням ремонтних телиць є істотна різниця.
Мета відгодівлі - отримати максимальні прирости при мінімальних витратах коштів і часу.
При вирощуванні майбутніх корів важливо отримати міцних, добре розвинених тварин, здатних витримувати великі навантаження під час лактації. Відповідно до цього організовується годівля і утримання молодняку. Найбільші прирости тварини дають на першому році життя. У цей період молодняк росте в основному за рахунок м'язової тканини. Після року в організмі більше відкладається жиру, на утворення якого витрата кормів в 4 рази вище, ніж на приріст м'язової тканини. Тому при вирощуванні телят треба прагнути до того, щоб максимально використовувати високу енергію росту в перший рік життя. Цього можна домогтися за рахунок раціонального годування.
ГОДІВЛЯ
В залежності від напрямку продуктивності тварин для розвитку у них високої продуктивності застосовують відповідні схеми годівлі телят.
У перший день життя теляті випоюють при п'ятиразовому напуванні 0,5 - 0,8 л молозива, в наступні дні дають до 2 - 3 л. два рази в день. У молозиві містяться колостральні антитіла, які захищають організм теляти від інфекцій та майже всі необхідні вітаміни. Випаювати молозиво слід негайно після доїння, поки воно не охололо, в іншому випадку його підігрівають до 36 - 38°С у водяній бані. Ні в якому разі не можна поїти телят несвіжим молоком, щоб не викликати небезпечних для його життя шлунково-кишкових захворювань. При годуванні в перші дні потрібно стежити за тим, щоб теля пило молозиво і молоко невеликими ковтками. У профілакторії випоюють молозиво і молоко з соскових поїлок повільно, невеликими порціями, протягом 5 - 6 хв. При такому способі випоювання виділяється багато слини. Вона змішується з молоком, і в сичузі утворюється пухка маса, яка добре перетравлюється.
Якщо ж випаювати молоко з відра швидко, то слини виділяється мало, теля квапливо ковтає молоко, і воно надходить в сичуг великими порціями, які згортаються там щільними згустками. У такому разі вони погано оброблюються травним соком, важко перетравлюються, і в результаті у телят виникають шлунково-кишкові захворювання. Іноді для їх попередження і поліпшення травлення телятам з перших днів життя згодовують ацидофільний кисляк.
Із перших днів також потрібно давати свіжу кип'ячену воду, через 1 - 2 години після напування, що має температуру молока. Напування холодною водою не тільки може викликати застудні захворювання, але і збільшує витрати енергії на зігрівання корму в організмі.
При випоюванні телят за різними схемами витрачають 200 - 300 кг незбираного молока. У товарних стадах для економії молока застосовують його замінники. Бажано, щоб у повноцінному заміннику молока містилося 20 – 25 % біологічно повноцінного протеїну, 50 – 55 % легко перетравлюваних вуглеводів, не більше 4 – 6 % клітковини, 3 – 5 % жиру, 4 - 4,5 % мінеральних солей, у тому числі набір мікроелементів, а також основні вітаміни.
Приблизно з 10 - денного віку телят привчають до сіна, насамперед вітамінного сіна - злакового, злаково-бобового, прибраного до цвітіння або на початку цвітіння і правильно висушеного. Сіно дають невеликими порціями, щодня прибираючи його залишки. Якщо їх залишити на кілька днів, то, змочені слиною теляти, вони швидко закисають і стають джерелом мікробів, що викликають хвороби органів травлення.

Утримання й годівля телят до шестимісячного віку
Утримувати телят першого періоду вирощування бажано без прив’язі, в групових клітках із розрахунку не менше 1 м2 для телятка до тримісячного віку і 2 м2 — до шести місяців.
Групи комплектують із теличок одного віку та з однаковою живою масою. Фронт годівлі — не менше 40 см на голову, доступ до води — цілодобовий. У стійловий період теличок вигулюють безпосередньо біля приміщень (телятників).
Годують теличок у цей період згідно із загальноприйнятими нормами. За півроку теличкам крім молока згодовують 160–170 — концкормів (добова норма — 0,1 кг на початку періоду і 1,6–1,7 — у кінці), 260–250 — доброго сіна, 280 — коренеплодів і 530 — силосу взимку або 1400 кг трави влітку. Така годівля забезпечує прирости живої маси на рівні 750–800 г за добу.
Вирощуючи теличок у цей віковий період, треба стежити за станом їхнього здоров’я, за тим, як вони поїдають корми та нибирають масу. В разі потреби в годівлю слід вносити корективи.

Вирощування телиць після шести місяців
Кращий спосіб утримання телиць такого віку — безприв’язний. Але в зоні західного регіону їх прив’язують. У цьому разі в зимово-стійловий період тваринам забезпечують моціон, а влітку їх випасають на культурних пасовищах. За безприв’язного утримання оптимальна кількість тварин у групових клітках залежить від площі підлоги: 3 м2 на одну голову в 6–12 місяців і 6 м2 на вигулах із твердим покриттям, для старших телиць — 9 м2.
Формуючи групи телиць, виходять із того, щоб різниця за віком і живою масою була мінімальною, відповідно, 20–30 днів і 15–25 кг. Фронт годівлі — 75–80 см, роздача кормів — дворазова (зранку і ввечері), концентрати — дозовано.
Після переведення тварин на пасовища, коли в траві ще мало клітковини, для забезпечення нормальної діяльності шлунково-кишкового тракту в раціон телиць усіх вікових груп обов’язково додають 0,5–1,5 кг сіна.
Плануючи пасовища та розбиваючи їх на загони, виходять із такого розрахунку: за врожайності 250 ц/га зеленої маси — 12–13 телят до 3-місячного віку на 1 га пасовища, 4–6-місячного віку — 10–12 гол., 6–12-місячного віку — 7–8 гол., 13–15-місячного віку — 5–6 гол., 16–18-місячного віку — 3–4 гол.
Добрими компонентами травостою культурних пасовищ для молодняку великої рогатої худоби є тонконіг лучний, костриця лучна, конюшина біла. На пасовищах тварини мають вільний доступ до води, солі-лизунця та навісів, щоб ховатися там у спеку й негоду.
За доброго травостою, правильного догляду та утримання пасовищ, дотримання норми навантаження й застосування загінного методу випасання прирости тварин досягають 650–700 г за добу. Утримання молодняку ВРХ на культурних пасовищах є економічно вигідним: затрати праці на одиницю продукції мінімальні.
Годівля телиць та нетелей
Період вирощування телиць після шестимісячного віку збігається з інтенсивним ростом та розвитком молочної залози й статевої системи зокрема. Годівля телиць у цей період повинна забезпечити їм нормальний розвиток та плодотворне осіменіння у віці 16–18 місяців при живій масі 370–400 кг.
Виправдала себе така структура кормів (% за поживністю) від народження й до отелення (у 25–26 міс.): молочні — 8–10%, концентровані — 18–20, грубі, соковиті й зелені — 73–77%. За період вирощування середньодобові прирости живої маси мають становити 650–700 г. Якщо в літній період телицям згодовують 35–38 кг доброякісної зеленої маси (випасання + годівля), то їх можна вирощувати й без концентратів. У разі недостатньої кількості трави на пасовищі тварин треба підгодовувати.
Практика свідчить, якщо телиці недорозвинуті, то ні високий рівень племінної роботи, ні цінні плідники, ні жорсткий добір не дадуть бажаного ефекту. Окрім того, такі тварини не відзначаються інтенсивністю молокоутворення як у перші дні після отелення, так і в цілому за господарське використання.
При вирощуванні молодняку необхідно забезпечувати середньодобові прирости до 6-місячного віку не менше 750-800 г, з 6 до 12 місяців – 650-700 г і старше – 550-600 г, а за весь період розвитку – не менше 750 г. За нормальних умов вирощування телиці у 12-місячному віці досягають 50 % живої маси і 85 % висоти в холці дорослих корів, у 15-місячному віці – відповідно 60 % і 90 %. Господарське використання племінних телиць можливе при досягненні ними 2/3 живої маси повновікових корів. У 17-18 місяців осіменяємо телиць
Годівля нетелей у першу половину тільності помірна, а в другу — підвищена, щоб забезпечити нормальний розвиток плоду. Обов’язковою умовою в разі прив’язного утримання нетелей є моціон. Годівля в цей період має бути на рівні 8,0–9,0 к. о. із вмістом протеїну 110–120 г, тобто повинна забезпечити середньодобові прирости живої маси на рівні 700–750 г, за очікуваного надою 5–6 тис. кг молока.
Нетелям створюють оптимальні умови для нормального отелення і в післяродовий період. Через півгодини після отелення, щоб запобігти порушенню водно-сольового балансу в організмі, корові слід дати 1,5 відра теплої підсоленої води (50–60 г кухонної солі на відро води), а через 5–6 годин — 0,5–1,0 кг пшеничних висівок на відро теплої води.